Статті

Підписатися на RSS

Популярні теги Всі теги

До Дня народження Тараса Шевченка

      До мене сьогодні всміхнувся Шевченко .   


 Буду й я любити Вкраїну рідненьку,                
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

                 Леся Храплива-Щур

     Коротке життя відвела доля Тарасу, але воно було настільки різнобарвне, що не кожному таке давалося від долі. За сорок сім років довелося пережити кріпацтво, сирітство, надію жити в Україні, пройти через москальську муштру до Академіка живопису.

     Отримання волі від кріпацтва - найбільша радість для молодого Тараса, який уже встиг відчути смак справжнього художника, спілкуючись з багатьма відомими художниками з якими знайомив земляк Іван Сошенко та інші художники. Здавалося, що слава його чекає і ніяк не дочекається.

     Але на життєвому шляху з’явилася вона - ПОЕЗІЯ. Чи думав Тарас, що стане вона йому вірною подругою, без якої  не міг прожити.

     Розуміючи брак освіти, а Тарас то дуже швидко зрозумів і всі сили направив на подолання своїх відставань. За кілька років Тарас зміг піднятися до рівня навколишнього оточення. Особливу увагу Тарас приділяв «руському язику», як державній мові і мові спілкування, хоч у дворянському середовищі збереглася французька. А якою ж мовою думав Тарас? Мабуть, все-таки, українською, рідною, мовою своїх предків. Про це і свідчать його поезії, його «Кобзарь».

      Не збудував Тарас своєї хати, не виростив сина, от лише верба виросла…

Дітьми Тараса є його твори. Як часто ми звертаємося до тих дітей? Якщо відверто: рідко, але звертаємося.

       ПЕРШЕ, що зробив Тарас Шевченко для України — різко виступив за відміну кріпацтва

Після ДОЛІ в поезії Шевченка стояло - ВОЛЯ.

     Воля, як і доля звучать дуже часто в поезії Тараса Шевченка. До останніх днів Тарас переживав за долю свого кріпацького народу, за ганебне кріпацтво.

      ДРУГЕ, що зробив Шевченко для України — поклав на папір думи українського народу його мовою.

       ТРЕТЄ, що зробив Тарас для України — підніс велич своєї землі — України  до Світового значення.

       Подумайте самі, чи багато знали про Україну в Світі, доки Тарас Шевченко не написав, а точніше, не опублікували його твори за кордоном в перекладі на різні мови. Ось саме тоді світове товариство зрозуміло, що «малоросія» і Україна не одне й теж.

 

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

 

В нашій бібліотеці  проходить виставка, присвячена видатному ПОЕТУ, зацікавила читачів різного віку.

Шевченківське літературно - мистецьке свято

                                       "В сімї вольній, новій".


           Так називається Міжнародне Шевченківське  літературно - мистецьке свято. Воно  проводиться в  Україні з 1981 року. Спершу заходи в його рамках

 відбувалися в Києві та на Черкащині, а з 1988 року — з  метою вшанування пам’яті поета, художника, мислителя  Тараса Шевченка, популяризації творчої спадщини  Великого Кобзаря  урочистості стали проводити щороку  в одній із областей.

           Цю щорічну естафету проведення  Шевченківського свята Луганщина отримала від  Сумської області.

 Для Луганщини  Міжнародне Шевченківське свято – це велика честь і велика відповідальність.

     Сьогодні, 18 травня, у різних куточках Луганської області відбудуться зустрічі з 70 видатними українськими та іноземними митцями.

     До нас завітали письменники - делегати Міжнародного Шевченківського свята: Вадим Костянтинович Пєунов, Леонід Васильович Тома (Харків), Мартинюк Микола Іванович (Луцьк).

     Читачі нашої бібліотеки і учні 10 класу СШ №17 з великою цікавістю ознайомилися з творчістю наших гостей, які розповіли цікаві історії з життя,  читали свої вірші. Письменники подарували свої книжки бібліотеці і обіцяли приїхати ще.

            Шляхи Шевченка і України - єдині, і поки буде йти народ Шевченковою дорогою, доти буде жити Україна! 

                                                                                                                                                                                                                                                                       Ірина Пшеничка

Портрет поэта - К 200 – летию Т. Г. Шевченко.


В библиотеке для юношества им. И. Б. Курлата к 200 - летию Шевченко открыта книжная выставка «Віч – на – віч із Шевченком». На двух стеллажах представлены самые популярные книги, связанные с именем Великого Кобзаря.

Это и последние издания его работ, воспоминания, стихи разных поэтов, исследовательские работы, художественные альбомы, журнальные статьи, сборники афоризмов, художественно-документальные рассказы и др.

В центре выставки находится портрет поэта, выполненный северодонецким художником В. А. Петренко, подаренный библиотеке его сыном И. В. Петренко в 2010 г. Работа выполнена в очень интересной технике – картон, гуашь и мозаика из металлических пластинок .

Основанием портрета послужил гофрированный картон. Портрет поэта, выполненный в двух цветах на желто-голубом фоне, привлекает своим суровым и вопрошающим взглядом. Для черного цвета использована гуашь, а серебристый цвет придают маленькие пластинки из фольги, прикрепленные к картону с помощью булавок. Художник, используя два контрастных цвета, смог удивительно точно передать внутреннее состояние, подчеркнуть главные черты характера Кобзаря. Техника исполнения оригинальна, но гофрированный картон в творчестве художников использовался и ранее.

Британский художник Гилес Олдешаф прославился тем, что портреты, которые он выполнял на гофрированном картоне, стали настоящими произведениями искусства. С помощью скальпеля он с ювелирной точностью удаляет верхний слой бумаги, обнажая гофрированный слой. Художник рисует портреты знаменитых людей: Альфред Хичкок, Марлон Брандо, Мэрилин Монро, Питер О'Тула и др.

Художник Петренко Владимир Афанасьевич в Северодонецке с 1959 г. Работал в «Спецстрое», в НИИУВМ, ОКБА. В советское время востребованы были не художники, а оформители . Они занимались оформлением красных уголков, выставок и созданием наглядной агитации. Как оформитель, В. А. Петренко изготавливал плакаты по технике безопасности, оформлял «линии правды» в редакции, праздничные украшения для демонстраций. Работая руководителем группы эстетики, оказывал помощь подшефным садикам, колхозам, понимая, что и здесь необходим высокий уровень исполнения. Человек не пройдет равнодушно мимо работ художника - оформителя, если он использует выдумку, изобретательность.

Запоминающими были интерьеры промышленных выставок в области, в Министерстве приборостроения, в Москве и на ВДНХ. И только дома, изредка, Владимир Афанасьевич писал картины. На выставке, посвященной 40-летию окончания художественного училища, которая проходила в 1998 г. в Выставочном зале, В. А. Петренко представил 67 работ живописи и графики. 15 из них были подарены в создающийся, но так и неоткрывшейся краеведческий музей нашего города. Работы, изображающие новостройки Северодонецка, написаны в жанре соцреализма, который сейчас так популярен и представляют немалый интерес и ценность среди коллекционеров. В. А. Петренко был щедрым человеком и с радостью дарил свои работы друзьям.

В картинах "На этом месте 11 СШ", и "Детский мир" строится", пейзажи улицы Парижской Коммуны, написанных с балкона его квартиры, художник фиксировал моменты истории города, его жителей. Для газеты "Комуністичний шлях" художник создал заголовок, делал графические зарисовки к материалам.

Ровесник "Азота", В. А. Петренко, к 50 – летию химкомбината подарил две картины шевченковской тематики: по мотивам произведений "Між ярами, над ставами — верби зеленіють и "Думи мої, думи мої...", написанные с натуры.

Татьяна Забирко


К 200-летию Тараса Шевченко: «Смерть Сократа»

До 200 річчя Т.Г. Шевченка міська бібліотека для юнацтва ім. Й.Б. Курлата продовжує цикл "Вернісаж однієї картини". До акварелі Шевченко звертався впродовж майже усього життя і залишив у цій техніці найбільшу частину своєї живописної спадщини.

Одного разу Карл Брюллов поцікавився у свого учня чому він весь час малює смерті? Адже Тарас намалював картини «Смерть Македонського», «Смерть Богдана Хмельницького»,«Смерть Сократа».

На що Тарас відповів:«Тільки у смерті видно чи була людина великою».


Найбільш досконалим серед композицій Шевченка років перебування в артілі В. Ширяева є малюнок «Смерть Сократа», створений 1837 р. Він відзначається впевненістю в малюнку, передачі освітлення, групуванні постатей. Ця робота є вершиною того, чого досяг митець у цей час у композиціях академічного характеру на традиційні історичні теми. Крім того,для цих малюнків Тарас Шевченко вибирав такі сюжети, в яких розкрилися високі моральні принципи людини, сильні, благородні порухи душі, захист скривджених і зневажених. В них Шевченко застосовує підкреслено графічний рисунок, ілюмінований аквареллю.

В центрі малюнка зображено засудженого на смерть Сократа у в'язниці, який, тримаючи в руці келих з отрутою, звертається з промовою до своїх учнів. Уряд Афін вже засудив до смертної кари або вічного вигнання філософа, якого звинуватили в зазіханнях на мораль і шкідливий вплив на молодь.Сократ вирішив, що краще випити отруту. «Моя мета в тому, щоб переконати молодих і старих займатися не своїми тілами або грошима, а душами, з тим, щоб усе було, як можна краще. Я кажу їм, що доброчесність не створюється грошима, проте гроші та інші матеріальні блага, як приватні, так і громадські, можуть бути створені доброчесністю. Якщо, говорячи це, я псую молодь, то це було б сумно. Звільнять мене чи ні, я все одно буду робити те ж саме, навіть якщо мені доведеться померти багато разів», —  казав філософ.

Шевченко представляє нам людину надзвичайно впевнену в собі, з відкритим серцем, яка зневажає ідеали світського життя, успіху та вважає, що чітке мислення — основна передумова для правильного життя. І не випадково світло на картині падає з трьох боків, висвітлюючи фігуру філософа, наче підкреслюючи невинуватість героя, чистоту його думок і вчинків.

Художник контрастно протиставив сувору мужність старого філософа перед смертю — відчаю і метушні учнів навколо нього.«Настав час для того, щоб ми йшли далі: я — для того, щоб померти, а ви — щоб жити. Невідомо, хто обрав кращу альтернативу» - так казав Сократ перед смертю.

Ця картина зображає повільну смерть Сократа від отрути цикути. До останнього подиху Сократ продовжував спілкуватись зі своїми учнями, паралельно фіксуючи всі тілесні відчуття, що відбувалися з ним під дією отрути. Його останніми словами було прохання принести півня в жертву Асклєпію. Зазвичай таку жертву приносили богу медицини, ті, що одужали. Цим Сократ хотів підкреслити, що смерть тіла – це одужання душі.

Художник трактує смерть відомих персонажів античної і вітчизняної історії як наслідок підступу і тиранії влади.

Сократ прийняв смерть спокійно і свідомо, як і належить справжньому філософу, а його крилаті вислови будуть цитуватись ще не одне століття.


Заговори, щоб я тебе побачив.

Чим менше людині потрібно, тим ближче вона до Бога.

Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти.

Хто хоче - шукає можливості, хто не хоче - шукає причини.


Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.


Пшеничка Ірина



Уникальные скульптурные иллюстрации к поэме Т. Г. Шевченко «Катерина» северодонецкого скульптора

Скульптор В. И. Пухальский, член Союза художников СССР,  создал серию работ, которая иллюстрирует известную поэму Т. Г. Шевченко «Катерина»


«Прости мені, мійбатечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мійсоколемилий!»

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йдисобі —

Мені легше буде».

Образ женщины, ее трагическая судьба привлекала  В. И. Пухальского  давно. В 1914 году, к 100 – летиюТ. Г. Шевченко, Пухальский создает полутораметровую скульптурную группу «Катерина с ребенком». На конкурсе эта работа заняла первое место. 

Сейчас скульптура находится в фондах Киевского Государственного музея Тараса Шевченко. Трагическую судьбу  молодой украинской крестьянки скульптор передал с таким мастерством, что боль за нее  пронизывала каждого, кто видел гипсовую композицию.

Этот образ был заимствован через 20 лет М. Г. Манизером , с которым В. И. Пухальский учился вместе в Высшем художественном училище живописи, скульптуры и архитектуры при Императорской Академии Художеств в Санкт-Петербурге, когда он создавал знаменитый памятник Кобзарю в Харькове. Памятник Кобзарю, созданный М. Г. Манизеромсостоит из статуи самого Шевченко, которую окружают  16 фигур, среди которых Катерина с ребенком на руках и некоторые другие герои произведений Шевченко. Только Катерина М. Г.  Манизера  изображена не идущей, в отличие от Катерины В. И. Пухальского,  а  оцепеневшей от безысходного горя и  вместо ленточки на голове повязан платок.

К 135 – летию Т. Г. Шевченко  В. И. Пухальский  иллюстрирует поэму «Катерина» с помощью скульптурных композиций.В семейном альбоме хранятся фотографии скульптур,  посвященных эпизодам из поэмы Тараса Шевченко. Под каждой фотографией написаны строки из поэмы.  В 1947 году, в кинотеатре им. Т.Г. Шевченко, по улице Артема, была организована творческая выставка мастера.

На ней были представлены 32 работы художника. Все скульптуры  немного крупнее, чем обычные настольные статуэтки, с расчетом на их самостоятельное звучание в ансамбле интерьера.   

Объединенные одной темой, эти произведения  привлекали  своеобразием композиционного построения, затейливостью силуэта, декоративностью, тонкостью  проработки, живостью в передаче характеров и настроений.Такие качества особенно отчетливо воспринимаются, если сравнить их с  скульптурными статуэтками И. Я. Гинцбурга, В.А.  Беклемишева, которые были учителями В. И. Пухальского.Работали скульпторы  в основном в пластике малых форм. Работы И. Я. Гинцбурга в малой пластике послужили в большом количестве и моделями для каслинского чугунного художественного литья, получившего название «кабинетной» скульптуры. Небольшие жанровые сценки, кабинетные скульптуры  и  многие другие  работы этих художников являются иллюстрациями во всех учебниках по ваянию. Это были  истинные мастера  малой пластики. Неудивительно, что это направление скульптуры так притягивало В. И. Пухальского.

В. И. Пухальский смог передать в гипсе поэтическое  олицетворение Украины, какой ее видел Т. Г. Шевченко: в обездоленной и поруганной  угнетателями, живет прекрасная душа народа.  Мы привыкли к книжным иллюстрациям,  выполненным средствами живописи, а скульптурная иллюстрация художественного произведения сама по себе отличительна. Поэтомувыставка имела успех и стала знаменита во всем Советском Союзе.Эти скульптуры трудно было бы вписать в какую-то среду, их можно было ее можно представить только на музейных подставках, на фоне нейтральной  стены выставочного зала.  И неудивительно, что эта серия небольших  скульптур привлекла внимание Русского музея в Ленинграде и Музея изобразительного искусства в Киеве. В музее русского искусства собрано крупнейшее собрание русской скульптуры XX века и составляет свыше 2400 экспонатов. В ней нашли своё место практически все крупнейшие имена этого периода. Это позволило сохранить наследие многих представителей пластики. И, хочется верить, что след  коллекции не затерялся и  эта уникальная серия, посвященная поэме Т. Г. Шевченко «Катерина» сохранились в  запасниках музея.

Валентин Ильич Пухальский (1887  – 1981 г. ) – скульптор. Закончил отделение живописи и скульптуры в Высшее художественное училище живописи, скульптуры и архитектуры при Императорской Академии Художеств в Санкт-Петербурге.

 С 1916 по 1918 г.г. преподает в  Рисовальной школе  Общества поощрения художеств при Царском дворе. Работает в Харькове, Юзовке и др. городах.

С 1950 г. работает   в Лисхимстрое (н. Северодонецк). В его мастерской  изготавливаются скульптуры, композиции, бюсты, фасадные барельефы,  элементы архитектурного декора, парковые скульптуры и фонтаны для многих городов Донбасса.

Ученик Пухальского - Бичуков А. А., народный художник России, вице-президент Российской академии художеств, до 2013 г. -  ректор Московского государственного института имени В. И. Сурикова.

 К 125-летию В. И. Пухальского в  2012 г. состоялась торжественная церемония открытия мемориальной доски в честь  скульптора на ул. Ленина, д. 28.

 

Татьяна Забирко

    

Вернісаж однієї картини

У картині «Селянська родина» Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на цю картину, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими.


І дав дожить

Господь їй радості на світі.

Узріть його, поціловать

Своє єдинеє дитя,

І перший крик його почути...

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика божа благодать!...


Художник написав картину під час першої подорожі на Україну в 1843році.

Т. Шевченко стверджує, що родина має бути міцною і тривкою, а тому – повною. Образ жінки, пишної і вродливої, мов достигла калина, українки у червоних очіпку, плахті й чоботях. Жінка – берегиня домашнього вогнища, тепла, тобто родинного затишку – була для Т. Шевченка Берегинею всього українського народу.Її ритуальний жест – оберігання дитини – приносить у цей світ палку любов, вливається космічною енергією. В українських щедрівках завжди славилась «Красне сонце-господиня».На такому благодатному грунті в українського народу і розвинувся культ Богоматері; Богородицю Покрову обрали своєю заступницею козаки.

Дія на першому плані (малюк, що грається) складає оповідальний сюжет картини. У розмові батьків, жестах, виразі облич і позах окреслюються характери жінки й чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Але не тільки психологічними настроями персонажів передається суть їхніх відносин. Підтвердженням доброзичливості й чистоти сімейних стосунків є спокій погожого надвечір'я. Промені сонця фарбують у золотаві тони стіну хати, полотняні сорочки на молодому подружжі, пейзаж. Світло стає виразником миру і спокою в природі, як і в людських серцях.

 Своїми пошуками сонячного освітлення на відкритому повітрі Т. Шевченко на 30 років випередив відкриття французьких імпресіоністів.

 Та раптом нас вражає несподіваний жест батька – він дає зовсім маленькому синові люльку. Насправді цей жест має глибокийсмисл. У художній формі Т. Шевченко розповідає нам про прагнення батька передати синові ту іскру козацького вогню, яка розгориться у праведне полум’я. Люлька  – це виразний натяк на стан полум’яного духу людського, найбільш співзвучний патріотичним поривам.

У 1843 р. ще був живий 100-літній дід Т. Шевченка, Іван Андрійович Шевченко, свідок Коліївщини й учасник гайдамацького руху, який ще пам’ятав часи, коли Україною правив гетьман. І зовсім не випадково у «Селянській родині» під хатою сидить дідусь хлопчика, який пам’ятає Україну вільною, адже був гайдамакою, запорожцем, сам виборював цю святу волю.

 Від цієї картини віє спокоєм, немеркнучою тихою радістю і благодаттю. Сам 29-річний митець, повернувшись в Україну після тривалої розлуки з нею, мріяв про родинне щастя нехай у простенькій, проте своїй хатині. Однак ні сім’ї, ні діток, ні бодай маленької власної хатки йому не судилося мати…

Але так яскраво споконвічний ідеал українського народу – родину – вперше в українському живописі вдалося втілити саме Т. Шевченку.

 

Ірина Пшеничка


К 200- летию Т. Г. Шевченко

30 мая 1847 г. Т. Г. Шевченко  был осужден к ссылке рядовым солдатом в Отдельный Оренбургский корпус с личной резолюцией Николая I: «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». Для Шевченко началась тяжелая, безрадостная и бесправная жизни николаевского солдата.

Особенно тяжело было терпеть запрет писать и рисовать. Тайно, продолжал он рисовать и писать стихи.


Царская опала длилась до 1959 года. И этому немало способствовал министр просвещения России Е.П. Ковалевский. Судьба Евграфа Петровича Ковалевского (1792-1867гг.) тесно переплелась с Луганщиной, где он состоялся  как специалист и впоследствии оказывал большое влияние на развитие экономики Донбасса.И то, что Луганск стал крупным административно-промышленным и культурным центром, является исключительной заслугой  Ковалевского Е.П.

Осенью 1958 года Шевченко подал прошение председателю Петербургского цензурного комитета о разрешении издать сборники своих стихотворений: «Я прошу дозволить мне на старости иметь кусочек насущного хлеба  от моих молодых трудов…».А. Г.  Тройницкий,  член Главного  управления цензуры от Министерства внутренних дел, рассмотрел поданные поэтом  в цензуру книжки (сшитые вместе) «Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки», «Гамалія» и рукописный сборник  «Поэзия Т. Шевченко. Том первый». Сделал вывод, что разрешено может быть только новое издание ранее опубликовавшихся призведений поэта с новими цензурними изъятиями в них. Е. П. Ковалевский, получив вывод А. Г.  Тройницкого,   направляет  письмо Главному начальнику Третьего отдела В. Долгорукому (шеф жандармов), в котором высказывает свою поддержкуо возможности такого издания. 5 февраля 1859 г. министр  образования дает разрешение цензурному ведомству рассмотреть вопрос о новом издании «Кобзаря».

Тарас Григорьевич получил рукопись из цензурного комитета в таком  виде, что опубликовать его не взялся ни один издатель. 

Шевченко в это время попал в трудное положение - у него совсем  не было денег. И никто из его петербургских друзей не мог помочь, даже издательство  "Современник", которое объединяло около себя лучших  представителей русской демократии во главе с Чернышевским, Добролюбовым  и др.

В ноябре 1859 г., после поездки в Украину,  Тарас Григорьевич Шевченко обращается с письмом, преисполненным отчаяния, к П.Ф.Симиренко, промышленнику, сахарозаводчику, меценату. В письме он соглашается на предложение П.Ф.Симиренко издать  "Кобзарь" за его деньги. И в тот же день,  Т.Г.Шевченко пишет письмо помощнику   П. Ф. Симиренко, А. И.Храпалю,с которым был знаком с 1845 г. : «Сьогодні цензура випустила из своих пазурив мои безталаннідуми, та так проклята обчистила, що я ледвевпизнав свои диточки, а издатель...половину не дав того, що я прошу і щомені треба. З таким моїм лихом я оце до Вас з Платоном Федоровичем (Симиренко) - вишлітьмені будь-ласка 1100 крб.».

Несмотря на очень большую сумму, деньги были пересланы. И «Кобзарь», издание Симиренко 1860 г.,  был отпечатан в типографии Кулиша. Это издание было значительно полнее предыдущих: сюда были включены 17 произведений и портрет Тараса Шевченко.Когда Платон Федорович Симиренко получил от автора с собственноручной подписью «Кобзаря» и увидел на обложке свою фамилию (коштом Симиренка), то был этим крайне недоволен.  В том же году вышел «Кобзарь» в переводе русских поэтов  под редакцией Н. Гербеля. И это было  последнее издание «Кобзаря» при жизни автора.

Издание Симиренко вышло с точками и пропусками. Существуют экземпляры этого издания, например, в библиотеке Лубенской мужской гимназии, доме - музее Т.Г.Шевченко в Киеве, где в трех местах  поэмы «Катерина» наклеены строки, а под наклейкой проставлены точки. Непропущенные цензурой места, с наклейкой в экземплярах, предназначенных  для поднесения  высокопоставленным лицам, в частности, министру просвещения Е. П. Ковалевскому.

Ковалевский Евграф Петрович – выходец из дворянской семьи, которая имела родовое поместье на Слобожанщине. Закончив кадетский корпус горных инженеров вС.- Петербурге, направляется для получения практического опыта в Луганск, на литейный завод. Здесь он подробно изучает заводской опыт, глубоко вникает в тонкости технологии. Сохранилась первая работа  молодого инженера под названием "Краткое описание устроения и работы Луганского литейного завода, в виде полугодичного отчета, представленного практикантом Ковалевским". Евграф Ковалевский, еще не имеющий серьезного производственного опыта, уже тогда высоко оценивает экономическую деятельность Луганского завода.

Закончив практику и получив звание  маркшейдера, Ковалевский руководит работами на рудниках Луганского завода, занимается поисками новых пластов угля и определением их местоположения.

В 1816 году Е.Ковалевский переводится в С.-Петербург и зачисляется в  департамент горных и соляных дел. В январе 1818 года он  командируется наЛуганский завод с заданием "изыскать средства к скорейшему и удобнейшему устройству" этого предприятия в связи с пошатнувшимся состоянием его производственных дел.

Несколько месяцев потребовалось Е.Ковалевскому для подробного изучения состояния заводского производства. Продолжая считать, что Луганский завод,  должен стать центром развития промышленности края и, прежде всего,  металлургии и горного дела, он понимал, что необходимы  геологические  исследования Донецкого кряжа с целью поисков для выплавки чугуна нужных материалов. Предложение специалиста было принято.

Вскоре, созданная на Луганском заводе,  поисковая партия положила начало систематическим геологическим исследованиям Донецкого бассейна. В 1827 г. встал  вопрос  о  ликвидации Луганского  литейного завода, на  то время, убыточного, и  для инспекции его был направлен Е. П. Ковалевский.  Он высказался за сохранение  завода, мотивируя это тем, что завод расположен в регионе, который  имеет все природные возможности для развития сильной промышленности. Он разработал  программу мероприятий по технической   модернизации завода, улучшения социального положения рабочих и дальнейших геологических изысканий для обеспечения завода сырьем.

Продолжая дело своих предшественников,  сделал  научное описание  геологических  местных пластов, ввел термин «Донецкий кряж » (от названия реки Северский Донец, позже был заменен на выражение «Донецкий бассейн »).

С 1830-35 был томским губернатором, в 1843 получил ранг тайного  советника и стал членом  Правительствующего Сената. В 1856 назначен куратором Московского  учебного округа .С 1858 по  1861 - министр народного образования . Заботился о народных училищах и воскресных школах.

Жизнь Е. Ковалевского никогда не ограничивалась государственной службой. Прогрессивный деятель своего времени, он активно сотрудничал с научными и учебными заведениями, различными объединениями, работающими на общественных началах.

Это не единственное участие Ковалевских в судьбе  Шевченко. С  Егором Петровичем, братом Евграфа Петровича,  у Шевченко сложились приятельские отношения.  Писатель, дипломат, путешественник, прогрессивный общественный деятель Е. П. Ковалевский, осенью 1859 г. вместе с Н. Г. Чернышевским,  Н. А. Некрасовым, И. С. Тургеневым стал инициатором создания и первым председателем Товарищества для пособия  нуждающимся  литераторам и ученым, одним из членов и основателем которого был Шевченко. 

На именины Е. Ковалевского Шевченко подарил ему один из своих офортов или рисунков (какой точно – не известно):  «…посылаю вам тленное последнее дело рук моих».  Егор  Петрович  Ковалевский  в  1860  настойчиво пытается освободить от крепостной зависимости братьев и сестру Т. Г. Шевченко.

 

Татьяна Забирко

«Український Рембрандт»

Геній Тараса   Шевченка  втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини  заслуговують на увагу не менше, ніж  його вірші.

Тому міська бібліотека для юнацтва ім. Й.Б.Курлата  підготувала цикл «Вернісаж однієї картини», де будуть по черзі представлені увазі читачів твори Шевченка - художника.


Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими.

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році Картина написана яскравими барвами, пронизана сонячним світлом, але чомусь драматизм і тривога не залишають , поки дивишся на полотно.

Ми бачимо на картині, що Катерина і москаль рухаються з одного пункту в різні боки: Катерина іде убита горем, повертаючись у село; москаль верхи скаче в безвість Отже, щойно тут, під дубом за селом (у селі ніхто куреня не ставить), вони попрощалися назавжди. Скоріш за все це було розставання  без ніжних слів і  палких обіймів... Той, хто відразу пустив коня з місця в кар’єр і кидає спідлоба такий колючий погляд вслід дівчині, навряд чи спромігся, прощаючись, бодай на тепле слово для неї.

 А Катерина? Вона навіть не плакала – усі сльози потай виплакано в розпачі безсонними ночами ще до того. Бо ж вона (дівчина!) – при надії... Про це знає вона, знає він, знає вже і громада, а той жест, яким вона намагається піднятою запаскою заховати вже зримі сліди вагітності – це безпорадна спроба прикрити свій сором і відтягти час неминучої і страшної розплати за спільний гріх... А звідси – і похилена в безнадії голова, і помертвіле обличчя, й опущені долу очі – уже несила глянути людям у вічі...

Дія відбувається у звичайний, трудовий день: на кілку мотузка для зв’язування снопів, вила і граблі, сперті на курінь, щоб були напохваті. Йдуть жнива – звозять з поля врожай. Але одяг на Катерині святковий. Вона – боса, бо бідна. На ній – червона запаска – із пофарбованого тонкого домотканого полотна. А міг би бути вишитий квітками фартушок, але немає фартушка – ця розкіш не для убогих. То хоч яскрава запаска прикрасить одяг. На Катерині – біла сорочка. Але – без вишивання: дорого... На шиї в дівчини мали б бути червоні коралі чи намисто з дукатів. Так де ж їх узяти? І тільки контрастом до сполотнілого обличчя - червона стрічечка на грудях: усе ж якась прикраса.... На голові - червона стрічка зі свіжими польовими квітками – це ж її останній вихід на люди в дівочому! Може, ворухнеться серце коханого, може, зглянеться...

У правому верхньому кутку картини видніється віття розлогого дуба. Він дає людям захист від спеки чи буревію, і не випадково курінь селянина – у його тіні. Але зараз він буквально нависає, як грозова хмара, над усіма, за винятком москаля. Це саме від цього дуба відламалась вітка й відірвався листочок, як символ дівочої долі... Ця вітка і листочок ще зелені, не понівечені. Але проїдуть підводи, пройде череда, випадуть дощі, і не важко здогадатися, що буде з ними. А поруч з віткою в пилюці – колоски. Хтось вирощував їх, сподіваючись, що вони стануть часткою майбутнього врожаю. Уже не стануть…

А що ж москаль? Яку частку гріха і відповідальності понесе він? А ніяку. Відкараскався без скандалу від наївної “простушки” – і добре. Тепер спокійно можна доганяти друзів - офіцерів. Совісті ж нема, то й мучити не буде. А громада? Та чхати йому на осуд громади, як і на тявкання того собачати, що кинулося вслід, – наковтається пилюки, то й замовкне і повернеться на своє місце, підібгавши хвостик...

І каратиме громада дівчину. Он і на картині селянин – це уособлення громади – саме дівчині, а не москалеві осудливо дивиться вслід. Бо за тодішньою мораллю в таких випадках гріх був спільним, але головна вина і відповідальність падали на дівчину. І кара буде жорстока: обріжуть косу у шинку під п’яний ґвалт, вимажуть голову дьогтем, посиплять пір’ям, покриють драною хустиною – покритка ж! – і проведуть із музикою по селі: щоб усім наука була!  Зрештою, покритка робила лиху славу цілій громаді, і хлопці із сусідніх сіл уникали свататись у “такім” селі. І піде Катерина слідом за москалями – шукати “у Москві свекрухи”…

 Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. Босонога дівчина в центрі картини, символізує страждаючий український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, який сидись на землі (схожий на козака Мамая) втілює собою вільне минуле і надію на вільний розвиток нації.

Ірина Пшеничка

Создать сайт
бесплатно на Nethouse