У картині «Селянська родина» Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на цю картину, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими.
І дав дожить
Господь їй радості на світі.
Узріть його, поціловать
Своє єдинеє дитя,
І перший крик його почути...
Ох, діти! Діти! Діти!
Велика божа благодать!...
Художник написав картину під час першої подорожі на Україну в 1843році.
Т. Шевченко стверджує, що родина має бути міцною і тривкою, а тому – повною. Образ жінки, пишної і вродливої, мов достигла калина, українки у червоних очіпку, плахті й чоботях. Жінка – берегиня домашнього вогнища, тепла, тобто родинного затишку – була для Т. Шевченка Берегинею всього українського народу.Її ритуальний жест – оберігання дитини – приносить у цей світ палку любов, вливається космічною енергією. В українських щедрівках завжди славилась «Красне сонце-господиня».На такому благодатному грунті в українського народу і розвинувся культ Богоматері; Богородицю Покрову обрали своєю заступницею козаки.
Дія на першому плані (малюк, що грається) складає оповідальний сюжет картини. У розмові батьків, жестах, виразі облич і позах окреслюються характери жінки й чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Але не тільки психологічними настроями персонажів передається суть їхніх відносин. Підтвердженням доброзичливості й чистоти сімейних стосунків є спокій погожого надвечір'я. Промені сонця фарбують у золотаві тони стіну хати, полотняні сорочки на молодому подружжі, пейзаж. Світло стає виразником миру і спокою в природі, як і в людських серцях.
Своїми пошуками сонячного освітлення на відкритому повітрі Т. Шевченко на 30 років випередив відкриття французьких імпресіоністів.
Та раптом нас вражає несподіваний жест батька – він дає зовсім маленькому синові люльку. Насправді цей жест має глибокийсмисл. У художній формі Т. Шевченко розповідає нам про прагнення батька передати синові ту іскру козацького вогню, яка розгориться у праведне полум’я. Люлька – це виразний натяк на стан полум’яного духу людського, найбільш співзвучний патріотичним поривам.
У 1843 р. ще був живий 100-літній дід Т. Шевченка, Іван Андрійович Шевченко, свідок Коліївщини й учасник гайдамацького руху, який ще пам’ятав часи, коли Україною правив гетьман. І зовсім не випадково у «Селянській родині» під хатою сидить дідусь хлопчика, який пам’ятає Україну вільною, адже був гайдамакою, запорожцем, сам виборював цю святу волю.
Від цієї картини віє спокоєм, немеркнучою тихою радістю і благодаттю. Сам 29-річний митець, повернувшись в Україну після тривалої розлуки з нею, мріяв про родинне щастя нехай у простенькій, проте своїй хатині. Однак ні сім’ї, ні діток, ні бодай маленької власної хатки йому не судилося мати…
Але так яскраво споконвічний ідеал українського народу – родину – вперше в українському живописі вдалося втілити саме Т. Шевченку.
Ірина Пшеничка
