Статті

Вернісаж однієї картини

У картині «Селянська родина» Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на цю картину, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими.


І дав дожить

Господь їй радості на світі.

Узріть його, поціловать

Своє єдинеє дитя,

І перший крик його почути...

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика божа благодать!...


Художник написав картину під час першої подорожі на Україну в 1843році.

Т. Шевченко стверджує, що родина має бути міцною і тривкою, а тому – повною. Образ жінки, пишної і вродливої, мов достигла калина, українки у червоних очіпку, плахті й чоботях. Жінка – берегиня домашнього вогнища, тепла, тобто родинного затишку – була для Т. Шевченка Берегинею всього українського народу.Її ритуальний жест – оберігання дитини – приносить у цей світ палку любов, вливається космічною енергією. В українських щедрівках завжди славилась «Красне сонце-господиня».На такому благодатному грунті в українського народу і розвинувся культ Богоматері; Богородицю Покрову обрали своєю заступницею козаки.

Дія на першому плані (малюк, що грається) складає оповідальний сюжет картини. У розмові батьків, жестах, виразі облич і позах окреслюються характери жінки й чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Але не тільки психологічними настроями персонажів передається суть їхніх відносин. Підтвердженням доброзичливості й чистоти сімейних стосунків є спокій погожого надвечір'я. Промені сонця фарбують у золотаві тони стіну хати, полотняні сорочки на молодому подружжі, пейзаж. Світло стає виразником миру і спокою в природі, як і в людських серцях.

 Своїми пошуками сонячного освітлення на відкритому повітрі Т. Шевченко на 30 років випередив відкриття французьких імпресіоністів.

 Та раптом нас вражає несподіваний жест батька – він дає зовсім маленькому синові люльку. Насправді цей жест має глибокийсмисл. У художній формі Т. Шевченко розповідає нам про прагнення батька передати синові ту іскру козацького вогню, яка розгориться у праведне полум’я. Люлька  – це виразний натяк на стан полум’яного духу людського, найбільш співзвучний патріотичним поривам.

У 1843 р. ще був живий 100-літній дід Т. Шевченка, Іван Андрійович Шевченко, свідок Коліївщини й учасник гайдамацького руху, який ще пам’ятав часи, коли Україною правив гетьман. І зовсім не випадково у «Селянській родині» під хатою сидить дідусь хлопчика, який пам’ятає Україну вільною, адже був гайдамакою, запорожцем, сам виборював цю святу волю.

 Від цієї картини віє спокоєм, немеркнучою тихою радістю і благодаттю. Сам 29-річний митець, повернувшись в Україну після тривалої розлуки з нею, мріяв про родинне щастя нехай у простенькій, проте своїй хатині. Однак ні сім’ї, ні діток, ні бодай маленької власної хатки йому не судилося мати…

Але так яскраво споконвічний ідеал українського народу – родину – вперше в українському живописі вдалося втілити саме Т. Шевченку.

 

Ірина Пшеничка


Создать сайт
бесплатно на Nethouse