Статті

Підписатися на RSS

Популярні теги Всі теги

Вернісаж однієї картини

У картині «Селянська родина» Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на цю картину, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими.


І дав дожить

Господь їй радості на світі.

Узріть його, поціловать

Своє єдинеє дитя,

І перший крик його почути...

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика божа благодать!...


Художник написав картину під час першої подорожі на Україну в 1843році.

Т. Шевченко стверджує, що родина має бути міцною і тривкою, а тому – повною. Образ жінки, пишної і вродливої, мов достигла калина, українки у червоних очіпку, плахті й чоботях. Жінка – берегиня домашнього вогнища, тепла, тобто родинного затишку – була для Т. Шевченка Берегинею всього українського народу.Її ритуальний жест – оберігання дитини – приносить у цей світ палку любов, вливається космічною енергією. В українських щедрівках завжди славилась «Красне сонце-господиня».На такому благодатному грунті в українського народу і розвинувся культ Богоматері; Богородицю Покрову обрали своєю заступницею козаки.

Дія на першому плані (малюк, що грається) складає оповідальний сюжет картини. У розмові батьків, жестах, виразі облич і позах окреслюються характери жінки й чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Але не тільки психологічними настроями персонажів передається суть їхніх відносин. Підтвердженням доброзичливості й чистоти сімейних стосунків є спокій погожого надвечір'я. Промені сонця фарбують у золотаві тони стіну хати, полотняні сорочки на молодому подружжі, пейзаж. Світло стає виразником миру і спокою в природі, як і в людських серцях.

 Своїми пошуками сонячного освітлення на відкритому повітрі Т. Шевченко на 30 років випередив відкриття французьких імпресіоністів.

 Та раптом нас вражає несподіваний жест батька – він дає зовсім маленькому синові люльку. Насправді цей жест має глибокийсмисл. У художній формі Т. Шевченко розповідає нам про прагнення батька передати синові ту іскру козацького вогню, яка розгориться у праведне полум’я. Люлька  – це виразний натяк на стан полум’яного духу людського, найбільш співзвучний патріотичним поривам.

У 1843 р. ще був живий 100-літній дід Т. Шевченка, Іван Андрійович Шевченко, свідок Коліївщини й учасник гайдамацького руху, який ще пам’ятав часи, коли Україною правив гетьман. І зовсім не випадково у «Селянській родині» під хатою сидить дідусь хлопчика, який пам’ятає Україну вільною, адже був гайдамакою, запорожцем, сам виборював цю святу волю.

 Від цієї картини віє спокоєм, немеркнучою тихою радістю і благодаттю. Сам 29-річний митець, повернувшись в Україну після тривалої розлуки з нею, мріяв про родинне щастя нехай у простенькій, проте своїй хатині. Однак ні сім’ї, ні діток, ні бодай маленької власної хатки йому не судилося мати…

Але так яскраво споконвічний ідеал українського народу – родину – вперше в українському живописі вдалося втілити саме Т. Шевченку.

 

Ірина Пшеничка


«Український Рембрандт»

Геній Тараса   Шевченка  втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини  заслуговують на увагу не менше, ніж  його вірші.

Тому міська бібліотека для юнацтва ім. Й.Б.Курлата  підготувала цикл «Вернісаж однієї картини», де будуть по черзі представлені увазі читачів твори Шевченка - художника.


Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими.

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році Картина написана яскравими барвами, пронизана сонячним світлом, але чомусь драматизм і тривога не залишають , поки дивишся на полотно.

Ми бачимо на картині, що Катерина і москаль рухаються з одного пункту в різні боки: Катерина іде убита горем, повертаючись у село; москаль верхи скаче в безвість Отже, щойно тут, під дубом за селом (у селі ніхто куреня не ставить), вони попрощалися назавжди. Скоріш за все це було розставання  без ніжних слів і  палких обіймів... Той, хто відразу пустив коня з місця в кар’єр і кидає спідлоба такий колючий погляд вслід дівчині, навряд чи спромігся, прощаючись, бодай на тепле слово для неї.

 А Катерина? Вона навіть не плакала – усі сльози потай виплакано в розпачі безсонними ночами ще до того. Бо ж вона (дівчина!) – при надії... Про це знає вона, знає він, знає вже і громада, а той жест, яким вона намагається піднятою запаскою заховати вже зримі сліди вагітності – це безпорадна спроба прикрити свій сором і відтягти час неминучої і страшної розплати за спільний гріх... А звідси – і похилена в безнадії голова, і помертвіле обличчя, й опущені долу очі – уже несила глянути людям у вічі...

Дія відбувається у звичайний, трудовий день: на кілку мотузка для зв’язування снопів, вила і граблі, сперті на курінь, щоб були напохваті. Йдуть жнива – звозять з поля врожай. Але одяг на Катерині святковий. Вона – боса, бо бідна. На ній – червона запаска – із пофарбованого тонкого домотканого полотна. А міг би бути вишитий квітками фартушок, але немає фартушка – ця розкіш не для убогих. То хоч яскрава запаска прикрасить одяг. На Катерині – біла сорочка. Але – без вишивання: дорого... На шиї в дівчини мали б бути червоні коралі чи намисто з дукатів. Так де ж їх узяти? І тільки контрастом до сполотнілого обличчя - червона стрічечка на грудях: усе ж якась прикраса.... На голові - червона стрічка зі свіжими польовими квітками – це ж її останній вихід на люди в дівочому! Може, ворухнеться серце коханого, може, зглянеться...

У правому верхньому кутку картини видніється віття розлогого дуба. Він дає людям захист від спеки чи буревію, і не випадково курінь селянина – у його тіні. Але зараз він буквально нависає, як грозова хмара, над усіма, за винятком москаля. Це саме від цього дуба відламалась вітка й відірвався листочок, як символ дівочої долі... Ця вітка і листочок ще зелені, не понівечені. Але проїдуть підводи, пройде череда, випадуть дощі, і не важко здогадатися, що буде з ними. А поруч з віткою в пилюці – колоски. Хтось вирощував їх, сподіваючись, що вони стануть часткою майбутнього врожаю. Уже не стануть…

А що ж москаль? Яку частку гріха і відповідальності понесе він? А ніяку. Відкараскався без скандалу від наївної “простушки” – і добре. Тепер спокійно можна доганяти друзів - офіцерів. Совісті ж нема, то й мучити не буде. А громада? Та чхати йому на осуд громади, як і на тявкання того собачати, що кинулося вслід, – наковтається пилюки, то й замовкне і повернеться на своє місце, підібгавши хвостик...

І каратиме громада дівчину. Он і на картині селянин – це уособлення громади – саме дівчині, а не москалеві осудливо дивиться вслід. Бо за тодішньою мораллю в таких випадках гріх був спільним, але головна вина і відповідальність падали на дівчину. І кара буде жорстока: обріжуть косу у шинку під п’яний ґвалт, вимажуть голову дьогтем, посиплять пір’ям, покриють драною хустиною – покритка ж! – і проведуть із музикою по селі: щоб усім наука була!  Зрештою, покритка робила лиху славу цілій громаді, і хлопці із сусідніх сіл уникали свататись у “такім” селі. І піде Катерина слідом за москалями – шукати “у Москві свекрухи”…

 Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. Босонога дівчина в центрі картини, символізує страждаючий український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, який сидись на землі (схожий на козака Мамая) втілює собою вільне минуле і надію на вільний розвиток нації.

Ірина Пшеничка

Создать сайт
бесплатно на Nethouse