Статті

Підписатися на RSS

Популярні теги Всі теги

Портрет поэта - К 200 – летию Т. Г. Шевченко.


В библиотеке для юношества им. И. Б. Курлата к 200 - летию Шевченко открыта книжная выставка «Віч – на – віч із Шевченком». На двух стеллажах представлены самые популярные книги, связанные с именем Великого Кобзаря.

Это и последние издания его работ, воспоминания, стихи разных поэтов, исследовательские работы, художественные альбомы, журнальные статьи, сборники афоризмов, художественно-документальные рассказы и др.

В центре выставки находится портрет поэта, выполненный северодонецким художником В. А. Петренко, подаренный библиотеке его сыном И. В. Петренко в 2010 г. Работа выполнена в очень интересной технике – картон, гуашь и мозаика из металлических пластинок .

Основанием портрета послужил гофрированный картон. Портрет поэта, выполненный в двух цветах на желто-голубом фоне, привлекает своим суровым и вопрошающим взглядом. Для черного цвета использована гуашь, а серебристый цвет придают маленькие пластинки из фольги, прикрепленные к картону с помощью булавок. Художник, используя два контрастных цвета, смог удивительно точно передать внутреннее состояние, подчеркнуть главные черты характера Кобзаря. Техника исполнения оригинальна, но гофрированный картон в творчестве художников использовался и ранее.

Британский художник Гилес Олдешаф прославился тем, что портреты, которые он выполнял на гофрированном картоне, стали настоящими произведениями искусства. С помощью скальпеля он с ювелирной точностью удаляет верхний слой бумаги, обнажая гофрированный слой. Художник рисует портреты знаменитых людей: Альфред Хичкок, Марлон Брандо, Мэрилин Монро, Питер О'Тула и др.

Художник Петренко Владимир Афанасьевич в Северодонецке с 1959 г. Работал в «Спецстрое», в НИИУВМ, ОКБА. В советское время востребованы были не художники, а оформители . Они занимались оформлением красных уголков, выставок и созданием наглядной агитации. Как оформитель, В. А. Петренко изготавливал плакаты по технике безопасности, оформлял «линии правды» в редакции, праздничные украшения для демонстраций. Работая руководителем группы эстетики, оказывал помощь подшефным садикам, колхозам, понимая, что и здесь необходим высокий уровень исполнения. Человек не пройдет равнодушно мимо работ художника - оформителя, если он использует выдумку, изобретательность.

Запоминающими были интерьеры промышленных выставок в области, в Министерстве приборостроения, в Москве и на ВДНХ. И только дома, изредка, Владимир Афанасьевич писал картины. На выставке, посвященной 40-летию окончания художественного училища, которая проходила в 1998 г. в Выставочном зале, В. А. Петренко представил 67 работ живописи и графики. 15 из них были подарены в создающийся, но так и неоткрывшейся краеведческий музей нашего города. Работы, изображающие новостройки Северодонецка, написаны в жанре соцреализма, который сейчас так популярен и представляют немалый интерес и ценность среди коллекционеров. В. А. Петренко был щедрым человеком и с радостью дарил свои работы друзьям.

В картинах "На этом месте 11 СШ", и "Детский мир" строится", пейзажи улицы Парижской Коммуны, написанных с балкона его квартиры, художник фиксировал моменты истории города, его жителей. Для газеты "Комуністичний шлях" художник создал заголовок, делал графические зарисовки к материалам.

Ровесник "Азота", В. А. Петренко, к 50 – летию химкомбината подарил две картины шевченковской тематики: по мотивам произведений "Між ярами, над ставами — верби зеленіють и "Думи мої, думи мої...", написанные с натуры.

Татьяна Забирко


К 200-летию Тараса Шевченко: «Смерть Сократа»

До 200 річчя Т.Г. Шевченка міська бібліотека для юнацтва ім. Й.Б. Курлата продовжує цикл "Вернісаж однієї картини". До акварелі Шевченко звертався впродовж майже усього життя і залишив у цій техніці найбільшу частину своєї живописної спадщини.

Одного разу Карл Брюллов поцікавився у свого учня чому він весь час малює смерті? Адже Тарас намалював картини «Смерть Македонського», «Смерть Богдана Хмельницького»,«Смерть Сократа».

На що Тарас відповів:«Тільки у смерті видно чи була людина великою».


Найбільш досконалим серед композицій Шевченка років перебування в артілі В. Ширяева є малюнок «Смерть Сократа», створений 1837 р. Він відзначається впевненістю в малюнку, передачі освітлення, групуванні постатей. Ця робота є вершиною того, чого досяг митець у цей час у композиціях академічного характеру на традиційні історичні теми. Крім того,для цих малюнків Тарас Шевченко вибирав такі сюжети, в яких розкрилися високі моральні принципи людини, сильні, благородні порухи душі, захист скривджених і зневажених. В них Шевченко застосовує підкреслено графічний рисунок, ілюмінований аквареллю.

В центрі малюнка зображено засудженого на смерть Сократа у в'язниці, який, тримаючи в руці келих з отрутою, звертається з промовою до своїх учнів. Уряд Афін вже засудив до смертної кари або вічного вигнання філософа, якого звинуватили в зазіханнях на мораль і шкідливий вплив на молодь.Сократ вирішив, що краще випити отруту. «Моя мета в тому, щоб переконати молодих і старих займатися не своїми тілами або грошима, а душами, з тим, щоб усе було, як можна краще. Я кажу їм, що доброчесність не створюється грошима, проте гроші та інші матеріальні блага, як приватні, так і громадські, можуть бути створені доброчесністю. Якщо, говорячи це, я псую молодь, то це було б сумно. Звільнять мене чи ні, я все одно буду робити те ж саме, навіть якщо мені доведеться померти багато разів», —  казав філософ.

Шевченко представляє нам людину надзвичайно впевнену в собі, з відкритим серцем, яка зневажає ідеали світського життя, успіху та вважає, що чітке мислення — основна передумова для правильного життя. І не випадково світло на картині падає з трьох боків, висвітлюючи фігуру філософа, наче підкреслюючи невинуватість героя, чистоту його думок і вчинків.

Художник контрастно протиставив сувору мужність старого філософа перед смертю — відчаю і метушні учнів навколо нього.«Настав час для того, щоб ми йшли далі: я — для того, щоб померти, а ви — щоб жити. Невідомо, хто обрав кращу альтернативу» - так казав Сократ перед смертю.

Ця картина зображає повільну смерть Сократа від отрути цикути. До останнього подиху Сократ продовжував спілкуватись зі своїми учнями, паралельно фіксуючи всі тілесні відчуття, що відбувалися з ним під дією отрути. Його останніми словами було прохання принести півня в жертву Асклєпію. Зазвичай таку жертву приносили богу медицини, ті, що одужали. Цим Сократ хотів підкреслити, що смерть тіла – це одужання душі.

Художник трактує смерть відомих персонажів античної і вітчизняної історії як наслідок підступу і тиранії влади.

Сократ прийняв смерть спокійно і свідомо, як і належить справжньому філософу, а його крилаті вислови будуть цитуватись ще не одне століття.


Заговори, щоб я тебе побачив.

Чим менше людині потрібно, тим ближче вона до Бога.

Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти.

Хто хоче - шукає можливості, хто не хоче - шукає причини.


Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.


Пшеничка Ірина



Вернісаж однієї картини

У картині «Селянська родина» Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на цю картину, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими.


І дав дожить

Господь їй радості на світі.

Узріть його, поціловать

Своє єдинеє дитя,

І перший крик його почути...

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика божа благодать!...


Художник написав картину під час першої подорожі на Україну в 1843році.

Т. Шевченко стверджує, що родина має бути міцною і тривкою, а тому – повною. Образ жінки, пишної і вродливої, мов достигла калина, українки у червоних очіпку, плахті й чоботях. Жінка – берегиня домашнього вогнища, тепла, тобто родинного затишку – була для Т. Шевченка Берегинею всього українського народу.Її ритуальний жест – оберігання дитини – приносить у цей світ палку любов, вливається космічною енергією. В українських щедрівках завжди славилась «Красне сонце-господиня».На такому благодатному грунті в українського народу і розвинувся культ Богоматері; Богородицю Покрову обрали своєю заступницею козаки.

Дія на першому плані (малюк, що грається) складає оповідальний сюжет картини. У розмові батьків, жестах, виразі облич і позах окреслюються характери жінки й чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Але не тільки психологічними настроями персонажів передається суть їхніх відносин. Підтвердженням доброзичливості й чистоти сімейних стосунків є спокій погожого надвечір'я. Промені сонця фарбують у золотаві тони стіну хати, полотняні сорочки на молодому подружжі, пейзаж. Світло стає виразником миру і спокою в природі, як і в людських серцях.

 Своїми пошуками сонячного освітлення на відкритому повітрі Т. Шевченко на 30 років випередив відкриття французьких імпресіоністів.

 Та раптом нас вражає несподіваний жест батька – він дає зовсім маленькому синові люльку. Насправді цей жест має глибокийсмисл. У художній формі Т. Шевченко розповідає нам про прагнення батька передати синові ту іскру козацького вогню, яка розгориться у праведне полум’я. Люлька  – це виразний натяк на стан полум’яного духу людського, найбільш співзвучний патріотичним поривам.

У 1843 р. ще був живий 100-літній дід Т. Шевченка, Іван Андрійович Шевченко, свідок Коліївщини й учасник гайдамацького руху, який ще пам’ятав часи, коли Україною правив гетьман. І зовсім не випадково у «Селянській родині» під хатою сидить дідусь хлопчика, який пам’ятає Україну вільною, адже був гайдамакою, запорожцем, сам виборював цю святу волю.

 Від цієї картини віє спокоєм, немеркнучою тихою радістю і благодаттю. Сам 29-річний митець, повернувшись в Україну після тривалої розлуки з нею, мріяв про родинне щастя нехай у простенькій, проте своїй хатині. Однак ні сім’ї, ні діток, ні бодай маленької власної хатки йому не судилося мати…

Але так яскраво споконвічний ідеал українського народу – родину – вперше в українському живописі вдалося втілити саме Т. Шевченку.

 

Ірина Пшеничка


«Український Рембрандт»

Геній Тараса   Шевченка  втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини  заслуговують на увагу не менше, ніж  його вірші.

Тому міська бібліотека для юнацтва ім. Й.Б.Курлата  підготувала цикл «Вернісаж однієї картини», де будуть по черзі представлені увазі читачів твори Шевченка - художника.


Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими.

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році Картина написана яскравими барвами, пронизана сонячним світлом, але чомусь драматизм і тривога не залишають , поки дивишся на полотно.

Ми бачимо на картині, що Катерина і москаль рухаються з одного пункту в різні боки: Катерина іде убита горем, повертаючись у село; москаль верхи скаче в безвість Отже, щойно тут, під дубом за селом (у селі ніхто куреня не ставить), вони попрощалися назавжди. Скоріш за все це було розставання  без ніжних слів і  палких обіймів... Той, хто відразу пустив коня з місця в кар’єр і кидає спідлоба такий колючий погляд вслід дівчині, навряд чи спромігся, прощаючись, бодай на тепле слово для неї.

 А Катерина? Вона навіть не плакала – усі сльози потай виплакано в розпачі безсонними ночами ще до того. Бо ж вона (дівчина!) – при надії... Про це знає вона, знає він, знає вже і громада, а той жест, яким вона намагається піднятою запаскою заховати вже зримі сліди вагітності – це безпорадна спроба прикрити свій сором і відтягти час неминучої і страшної розплати за спільний гріх... А звідси – і похилена в безнадії голова, і помертвіле обличчя, й опущені долу очі – уже несила глянути людям у вічі...

Дія відбувається у звичайний, трудовий день: на кілку мотузка для зв’язування снопів, вила і граблі, сперті на курінь, щоб були напохваті. Йдуть жнива – звозять з поля врожай. Але одяг на Катерині святковий. Вона – боса, бо бідна. На ній – червона запаска – із пофарбованого тонкого домотканого полотна. А міг би бути вишитий квітками фартушок, але немає фартушка – ця розкіш не для убогих. То хоч яскрава запаска прикрасить одяг. На Катерині – біла сорочка. Але – без вишивання: дорого... На шиї в дівчини мали б бути червоні коралі чи намисто з дукатів. Так де ж їх узяти? І тільки контрастом до сполотнілого обличчя - червона стрічечка на грудях: усе ж якась прикраса.... На голові - червона стрічка зі свіжими польовими квітками – це ж її останній вихід на люди в дівочому! Може, ворухнеться серце коханого, може, зглянеться...

У правому верхньому кутку картини видніється віття розлогого дуба. Він дає людям захист від спеки чи буревію, і не випадково курінь селянина – у його тіні. Але зараз він буквально нависає, як грозова хмара, над усіма, за винятком москаля. Це саме від цього дуба відламалась вітка й відірвався листочок, як символ дівочої долі... Ця вітка і листочок ще зелені, не понівечені. Але проїдуть підводи, пройде череда, випадуть дощі, і не важко здогадатися, що буде з ними. А поруч з віткою в пилюці – колоски. Хтось вирощував їх, сподіваючись, що вони стануть часткою майбутнього врожаю. Уже не стануть…

А що ж москаль? Яку частку гріха і відповідальності понесе він? А ніяку. Відкараскався без скандалу від наївної “простушки” – і добре. Тепер спокійно можна доганяти друзів - офіцерів. Совісті ж нема, то й мучити не буде. А громада? Та чхати йому на осуд громади, як і на тявкання того собачати, що кинулося вслід, – наковтається пилюки, то й замовкне і повернеться на своє місце, підібгавши хвостик...

І каратиме громада дівчину. Он і на картині селянин – це уособлення громади – саме дівчині, а не москалеві осудливо дивиться вслід. Бо за тодішньою мораллю в таких випадках гріх був спільним, але головна вина і відповідальність падали на дівчину. І кара буде жорстока: обріжуть косу у шинку під п’яний ґвалт, вимажуть голову дьогтем, посиплять пір’ям, покриють драною хустиною – покритка ж! – і проведуть із музикою по селі: щоб усім наука була!  Зрештою, покритка робила лиху славу цілій громаді, і хлопці із сусідніх сіл уникали свататись у “такім” селі. І піде Катерина слідом за москалями – шукати “у Москві свекрухи”…

 Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. Босонога дівчина в центрі картини, символізує страждаючий український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, який сидись на землі (схожий на козака Мамая) втілює собою вільне минуле і надію на вільний розвиток нації.

Ірина Пшеничка

Создать сайт
бесплатно на Nethouse