"Не потоком шумних галасливих фраз,
                                                               а тихою невтомною працею
                                                            любіть Україну..."

                                                                                           Андрій Шептицький

Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу.
Для кожного українця ця незвичайна харизматична постать–святий приклад для наслідування. Адже його заповіти вчення справжньої віри та любові до ближнього, свідомого християнства й національного патріотизму заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління.
Андрій Шептицький займає в сучасній історії роль людини, що стала помостом між західною і східною церквами, підтримувала відновлення Української державності та піклувалася про розвиток української культури.
Митрополит заохочував священників до "єдності і лучності з народом. Будемо домагатись, щоби... не ставляв ніхто ніякої перепони у усестороннім розвитку національного життя і культури українського народу, а, навпаки, служив йому і зичливо відносився до всіх його справ...".
У 20-30-ті роки ХХ ст. Андрій Шептицький підтримував процес національного відродження, друкувались його протести проти польської пацифікації. Найжорсткішого переслідування зазнавали православні українці. Підставою для репресій могло бути спілкування українською мовою, відмова від використання в полонізованій формі прізвищ своїх парафіян-українців.
Намагаючись зупинити процес ополячення українського населення, наприкінці вересня 1930 р. митрополит вилетів літаком до Варшави, де домагався аудієнції у Пілсудського, проте прийнятий не був. Довідавшись про голод в Радянській Україні 1932 – 1933 рр., митрополит Андрій виголосив промову, в якій закликав віруючих надати допомогу. Було зібрано кошти і продукти, проте керівництво СРСР від них відмовилось.
А коли місцеве населення не визнало « ополячення», і за постановою польського уряду почався процес конфіскації і руйнації православних храмів. Митрополит Андрій рішуче засудив таке варварство, поставив це питання в Римі, а коли не допомогло, звернувся в Лігу Націй. Польський уряд дуже обурився, але руйнацію церков припинив, знищивши близько 200 храмів.
Німецька окупація не виправдала надії Шептицького на створення в Україні принаймні крайового самоврядування, після чого він рішуче рве зв’язки з нею. Антилюдській суті нацизму Шептицький протиставляв не тільки слово Боже, а й вчинки. Він відкрито протестував проти фізичного знищення євреїв, особисто врятував близько 600 чоловік, переховуючи їх спочатку в соборі Св. Юра, а коли це стало небезпечно - у віддалених монастирях.
Отже, діяльність митрополита Андрія Шептицького значна і багатопланова. Але мрія про незалежну Українську державу назавжди залишилась для митрополита мрією.