Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
19 березня 1930 року народилася Ліна Костенко – українська поетеса, яку знають і люблять мільони людей в Україні.
Читаючи її твори, неможливо приховати захоплення красою і вишуканістю поетичного слова. Слово… Слово рятувало Світ. У Велик
обританії вже більше 50 років у шпиталях лікують поезією. У стародавніх цивілізаціях поезія супроводжувала всі значимі для історії народу процеси: народження і смерть, війна і мир, ритуальні свята и наукові відкриття. Слово є складовою здоров’я людини, а відтак і здоров’я нації.
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Поезія Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті , бо ми повинні знати свою історію, і лише тим будемо сильні і знані у світі.
Дуже цікава тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина. Але людська нерозумність приводить до зникання життя.
Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: - Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.
Поезія – це музика слова. А музика в поезії Ліни Василівни – це душа. Душа людини, природи, країни. Там де є гармонія – там і є щастя.
Найцікавішою є інтимна лірика. В цієї поетеси почуття високі,шляхетні, які треба мати щастя пережити. Хто сказав, що нерозділене кохання – нещасливе. Ліна Костенко так не вважею, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від взаємності почуттів.Торкаючись наших душ, поезія пробуджує в них світлі й радісні почуття, робить їх благородні¬шими, чистішими.
Учні школи № 4 із задоволенням слухали інформацію про Ліну Костенко, її творчість.
Хочеться, щоб вони зрозуміли, що крилами, які їх тримають на землі, є чесність, щирість, вірність, працьовитість, щедрість. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве.
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Читайте із задоволенням та йдіть до своєї мрії !