Перекласти сторінку

Статті

«В пошуках істини, прав і свободи»


«В пошуках істини, прав і свободи»

19 листопада 2014 року виповнилось 25 років від дня перепоховання на Байковому цвинтарі у м. Києві праху Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина – видатних правозахисників, які загинули у концтаборах колишнього СРСР.


Стус Василь Семенович народився 8 січня 1938 у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. За переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і на дванадцять років позбавлений волі.

Пропозицію Стуса опублікувати у 1965 р. свою першу збірку віршів «Круговерть» видавництво відхилило. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її було опубліковано в самвидаві. У 1970 р. книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії й була видана в Брюсселі.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради В.Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у 1972. Тоді київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання поет відбував у мордовських і магаданських таборах.

Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. В травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом й у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями Стус кілька разів оголошував голодовки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік його було кинуто до камери-одиночки. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що, читаючи книгу в камері, оперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер Василь Стус у ніч з 3 на 4 вересня.

Литвин Юрій Тимо́нович – український поет, письменник, журналіст, правозахисник. Народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім’ї сільських вчителів.

З юнацьких літ цікавився українською літературою і національною культурою. В 1953–1955 роках відбував перше ув’язнення на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції.

Невдовзі після звільнення 14 квітня 1956 року був заарештований вдруге, звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у таборах Мединь і Вихорівка («Озерлаг», Іркутська область) і мордовських таборах для політв’язнів.

В ув’язненні писав вірші українською і російською мовами та закінчив в 1965 році збірку «Трагическая галерея» (розповідь про злочини тоталітарної системи проти українського народу). Незабаром всі поезії були вилучені під час обшуку.

Після звільнення в червні 1965 року був змушений через переслідування переїхати до Красноярська. 14 листопада 1974 року його знову заарештували і засудили за статтею 187-1 («Наклепницькі вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад»).

В листопаді 1977 року Литвин, тільки звільнившись з ув’язнення, став членом Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод і продовжив боротьбу проти тоталітарного режиму в Україні. У квітні 1979 року завершив статтю «Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи», в якій виробив політичну програму українського правозахисного руху.

5 липня 1979 року важко хворого Литвина заарештовують знову, звинувачують у веденні «антирадянської агітації і пропаганди» та засуджують до 10-річного ув’язнення і 5 років заслання. З травня 1982 року відбував покарання у таборах суворого режиму (селах Кучино, Половинка, Всесвятське Пермської області), де перебувала більшість учасників українського правозахисного руху. 24 серпня 1984 року Юрія Литвина знайшли в камері із розрізаним животом. 5 вересня 1984 року він помер у лікарні в міста Чусового Пермської області.

Ти́хий Оле́кса (Олексі́й) Іва́нович. Народився 27 січня 1927, хутір Їжівка, біля м. Дружківки, Донецької області — український дисидент, патріот і правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови.

У 1948 вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер Донецька область) області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал МВС Українського округу замінив покарання на умовне.

Заарештований у лютому 1956 за листа, надісланого до ЦК КПРС із протестом проти введення військ Варшавського договору в Угорщину. 18 квітня 1957 на закритому засіданні Сталінського обласного суду (м. Донецьк) засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Термін покарання відбував у Володимирській тюрмі та Дубовлагу.

Олекса Тихий проводив велику роботу з укладання словника української мови, розробив «метод навчання без школи» (за домашніми завданнями). У своїх публіцистичних творах виступав за відродження української мови та національної культури на Донеччині.

Літературна і правозахисна діяльність Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977. У червні-липні 1977 під час судового процесу в Дружківці (Донецької області) звинувачено у «антирадянській агітації і пропаганді» та у «незаконному зберіганні зброї». 21 липня 1977 Тихого було позбавлено волі на 10 років з засланням на 5 років. Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Місцем покарання був визначений табір особливого режиму с. Сосновка в Мордовії.

У березні 1980 переведений у табір особливого режиму для політв’язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області, Росія). З 1981 тяжко хворів. Помер 6 травня 1984 у тюремній лікарні у Пермі.


У листопаді 1989 прах поетів-побратимів Василя Стуса, Юрія Литвином та Олекси Тихого, які загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, був перезахований в Києві на Байковому кладовищі.

Яновська З. І.

Создать сайт
бесплатно на Nethouse